ЛЮТЕРАНСТВО

Вашему вниманию предлагаю эссе Пастора УЛЦ Ю.Тыцкого (Община в пгт.Березнеговатое; Таврийская Епархия УЛЦ)
Тема: "РОЗУМІННЯ РЕФОРМАЦІЇ ЛЮТЕРАНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ"
РОЗУМІННЯ РЕФОРМАЦІЇ ЛЮТЕРАНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ
Доповідь на Пастирській конференції Таврійської єпархії
9 вересня 2008 року, м. Миколаїв.
Доповідач:
Пастир РГ УЛЦ смт Березнегувате Миколаївської області Тицький Юрій.

Вступ
«Тоді учні Його згадали, що написано: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене!»» ( Ів.2:17). Ці слова із Святого Писання свідчать людству, що Господь ревно ставиться до своєї нареченої Церкви, тому, що за неї віддав Своє життя Син Божий Ісус Христос. На протязі історичного розвитку Христової Церкви Їй постійно протистояв і протистоїть найзапекліший ворог дітей Божих - диявол. Не виключенням стала й епоха Середньовіччя , в якій диявол разом з неправдивими проповідниками забруднили чисте вчення Ісуса Христа . Господь, вірний Своїм словам та обітницям, не залишив гинути Церкву в єресях та фальшивих вченнях інституту Папи Римського. Мартін Лютер (1483-1546), німецький теолог, поклав початок Протестантської реформації, був прийнятий в монахи Августинівського ордену в 1505 році. В 1507 році він був висвячений в сан священика, а в 1512 році назначений професором біблійної теології в заснованому в 1502 році університеті Віттенберга. Коли папа Лев Х (1513-1523) 4-го вересня 1517 року дозволив проповідь про Індульгенції (папська була про велике Відпущення гріхів за гроші), Лютер прибив до церковних воріт княжого замку в Віттенберзі свої дев’яносто п’ять Тез, які були направлені проти папської були і проти фальшивого проповідника Індульгенцій Йоганна Тецеля. З цього моменту Лютер став в центр Протестантського руху проти прийнятого Католицькою Церквою кодексу етики, церковного ритуалу і літургії . Реформація Лютера показала людям на єдиний правдивий і непомильний авторитет, який повинен існувати в Церкві – Святе Писання. Католицизм, головне віросповідання Західного християнства, поступово втрачало силу із-за відомої розбещинности католицьких служителів, за визначенням Лютера, і світського характеру релігії, які не були виправленні Константським собором (1414-1418).
Передвісниками реформації були повстання Яна Гуса, який навчав, що Святе Писання стоїть над папою і, що Причастя в двох виглядах не лише для духовенства але й для всіх вірних Христу; Миколи Лірського, який навчав, що не папа тлумачить Біблію, а радше Біблія тлумачить сама себе та інші. Безпосередньою її ж причиною став продаж індульгенцій і Тези Лютера у відповідь на них. Незадоволений Папа проголосив Лютера єретиком в 1520 році, а в 1521 році він був покликаний імператором Карлом V на Богословський диспут в Вормс, де Лютер рішуче відмовився від запропонованого йому зречення, стосовно його поглядів і діяльності проти фальшивих вчень Римської Католицької Церкви. Крім свого принципового непогодження з її доктриною та папською булою про велике Відпущення гріхів, Лютер був вороже налаштований по відношенню до ієрархічної структури Церкви, її ритуалу і літургії (жертвоприношення Меси).

Програма реформ та Лютеровий переклад Біблії.
В 1520 році Лютер написав три головних твори, в яких виклав програму реформ:
Заклик «До християнських вельмож німецької нації про виправлення християнства». Лютер запрошував правителів реформувати церкву. Це необхідно, так як сама церква не може привести в порядок свій власний дім. Правителі повинні взяти на себе цей обов’язок. Будучи охрищеними віруючими, правителі поділяють «священство» всіх віруючих відповідно до слів апостола Петра: «А ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас…» ( 1Пет.2:9). Лютер відкидав погляд католицизму на духовенство, як на окремий клас священиків. «Релігійні діячі» в церкві (духовенство і ченці) не мають будь-якого особливого статусу чи гідності, а просто виконують свої функції. Якщо вони не в силах виконувати їх, тоді інші можуть зайняти ці місця.
«Про вавилонський полон церкви». В цій праці Лютер розглядає сім таїнств католицької церкви (в тому вигляді, в якому вони були прийняті на Флорентійському Соборі). Він скорочує список до двох Таїнств, які були встановлені самим Ісусом Христом: Хрищення та Євхаристії. Однак, Лютер не просто скоротив чисельність таїнств. Він рішуче виступив проти католицької доктрини про євхаристію, під час якої чаша не подавалась мирянам, а також проти перетворення земних елементів (хліба та вина) і особливо проти твердження, що богослужіння – це та жертва, котру ми приносимо Богу (принесення в жертву Христа під час кожної відправи меси).
«Про волю християнина». Лютер розрізняв чоловіка внутрішнього і чоловіка зовнішнього. Що стосується внутрішнього чоловіка, він стверджував, що людина виправдовується лише вірою. Виключно по вірі в Христа Бог проголошує людей праведними, а не по їх добрим ділам та заслугам. Віра дає нам обітниці Бога, з’єднує нас з Ісусом Христом, і воістину спонукає до належного поклоніння. Добрі діла – це не засіб, за допомогою котрого ми робимося праведними, а тільки лиш плід праведності, прояв в чоловікові зовнішнім праведності чоловіка внутрішнього. Діла праведності – всерівно, що плоди дерева. Лютер говорить: «Наша вера во Христа освобождает нас не от дел, но от ложного представления о делах, то есть от глупого предположения, что оправдание достигается делами».
Після Вормсу Лютер знаходився в великій небезпеці. Його друзі організовували викрадення під час однієї з його подорожей і охороняли його в замкі під назвою Вартбург. Там він розпочав переклад Біблії на німецьку мову. Переклад Біблії Лютера допоміг донести не лише Писання до народу, але і допоміг сформувати сучасну німецьку мову. І в наш час переклад Біблії Лютера є неперевершеним і рахується найкращим серед усіх існуючих перекладів. Читання Святого Письма самим Лютером надихало його протистояти єресям і фальшивим доктринам папства та доносити людям чисте вчення Бога про виправдання грішника через віру в Ісуса Христа без діл Закону. З цим вченням Лютер готовий був стати перед обличчям Господа в свій останній день. Слова Апостола Павла «праведність Божа» в Посланні до Римлян 1:17 Лютер коментує так: «Вся Біблія постала переді мною зовсім в іншому світлі. Я думкою пройшовся нею настільки, наскільки мені дозволила це зробити пам'ять, зібравши багато подібних виразів, що означають «діло Боже» - тобто те, що Бог здійснює в нас; «сила Божа» - тобто та сила, якою Він робить нас могутніми; «мудрість Божа» - тобто та мудрість, якою Він робить нас мудрими… Наскільки я ненавидів фразу «праведність Божа» до цього – настільки дорогоцінною і милою моєму серцю вона була для мене тепер. Таким чином, цей фрагмент з Павлового послання направду став брамою до раю.»

Невірні тлумачення лютеранської реформації
«Героїчна» інтерпретація являється однією із помилкових стосовно Лютеранської Реформації. Відповідно до цього тлумачення Лютер розглядається як герой, в результаті чого розуміння реформації залежить від розуміння Лютера, як особистості. «Кожен, хто досягнув успіхів у розумінні великої людини – Лютера – якихось особливих рис його характеру, його способу мислення, його намірів, його внутрішніх протиріч, його розвитку, як особистості, - набуває розуміння Лютерівської Реформації, розуміння діянь, що витікають з особистих рис цієї великої людини.»( Герман Зассе «Хто такі лютерани?»). В цій інтерпретації панує хибна думка про поклоніння герою, бажання поклонятись святим. Мартін Лютер, який виступав проти поклоніння святим, з таким поглядом на Реформацію не погодився. Сам реформатор посилаючись на Перше Послання св. Апостола Павла до Коринтян говорив: «Як можу я, старий, смердючий труп, яким я є насправді, дійти до того, що діти Христові називають себе моїм огидним ім’ям? Ні, любі друзі, так не годиться; давайте відкинемо ці сектантські назви і будемо називати себе християнами, на честь Того, Чиє вчення ми маємо.» Тож, конфесійна Лютеранська Церква навчає, що термін «лютеранська» вона використовує символічно для того, щоб відрізняти себе від церков, сект, християнських течій і деномінацій з помилковими вченнями; при цьому проповідуючи виключно вчення Господа нашого Ісуса Христа, а не Мартіна Лютера. «Бо моє вчення – не моє» - цими словами Лютер виступав проти традиції, яка ширилася називати його послідовників його ім’ям. Ось чим відрізняється реформатор від засновника секти. Лютер ніколи не вважав себе провісником нових істин чи об’явлень. Він постійно наголошував, що повернув увагу людства до єдиного правдивого і непомильного авторитета в Церкві Христовій – Святого Письма.
Невірним розумінням Реформації також, вважається «культурно-історична» інтерпретація. Відповідно до цього тлумачення, яке поширювалось з часів просвітництва Реформацію розглядають як поворотний момент в історії європейської культури, як розвиток нової культурної епохи. Лютеранська Церква стверджує, що хоча Лютерова Реформація 1517 року і частково вплинула на європейську культуру, то це зовсім не означає її мету. А радше, ціллю Реформації Лютера було донесення чистого вчення Євангелія Ісуса Христа до людей, відповідно до слів апостола Павла в 1-му посланні до Коринтян : «А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого…» ( 1Кор.2:1-2).
Ще однією помилкою в розумінні Лютеранської Реформації являється національна інтерпретація. Ця думка поширена в наш час і має вплив на розуміння Лютеранської Реформації багатьма людьми, в тому числі і на Україні. Багато хто з людей називають Лютеранську Церкву німецькою ідентифікуючи її з конкретною європейською країною – Німеччиною. Побожні лютерани стверджують, що Лютеранська Церква не обмежується лише однією Німеччиною, бо голова Церкви Ісус Христос, значить, відповідно до Його вчення, всі народи мають право на спасіння через віру в Нього: «Бо ви всі сини Божі через віру в Ісуса Христа! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої,- бо всі ви один у Христі Ісусі!» ( Гал. 3:26-28).

Реформація в лютеранському викладі
Для того, щоб зрозуміти Лютеранську Церкву, потрібно зрозуміти лютеранську Реформацію. Відповідно до третього члена Апостольського Символу віри «Вірую в Духа Святого; єдину святу Християнську Церкву; спільноту святих; прощення гріхів; воскресіння тіла та життя вічне. Амінь.» конфесійні лютерани стверджують, що реформація була подією церковної історії, яку Церква Христова переживала впродовж всього свого існування. Бо Церква Христова є історичною реальністю. Всюди де є зібрання віруючих навколо проповіді Євангелія Ісуса Христа та Його святих Таїнств існує Церква Христова. В цьому значенні Лютер навчав, що правдива Церква все ж таки існувала, навіть в період переповненого єресями середньовіччя. Термін «реформація» має довгу історію. Воно існувало ще до того, як його почали застосовувати для позначення руху, який бере свій початок з 95-ти Тез Лютера. Церква Христова потребувала реформ ще за довго до того, як відбулася Реформація 1517 року. Багато хто вважав що реформація необхідна, такими були: богослови-тлумачі консиліаризму, гусити, собори, папи, монастирські реформатори, гуманісти та інші. Дискусія була в тому, якій владі потрібно коритися, для того, щоб церква могла відродитись. Лютеранська реформація відкинула будь-які сумніви і вагання, що до найвищого авторитета в церкві – Біблії. Для лютеран реформація – це відновлення церкви, її очищення від єресей, повернення до чистого вчення Ісуса Христа, до єдиного непомильного авторитетного джерела правди – Святого Письма. «Відповідно до лютеранської точки зору, завдання реформації полягало в здійсненні необхідної реставрації Церкви, у відновленні в ній здорової атмосфери, в поверненні Господові тієї Церкви, яка покинула Його» (Герман Зассе «Хто такі лютерани?»).
Церква заходу, ще від часів Августина, намагалася знайти вірне розуміння стосовно проголошеного другого члена Нікейського Символу віри що до Сина Божого: «…Він для нас, людей, і для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Діви Марії, і стався людиною. Розп’ятий був за нас…». Лютеранська Реформація 1517 року дала правдиву та гідну відповідь на всі питання, які точилися навколо слів із другого члена Нікейського Символу віри. Ця відповідь Лютера знаходиться у біблійній доктрині про виправдання. Лютеранська церква навчає, що ця доктрина вірно висвітлює те, що Святе Писання говорить про спасіння людини від гріхів, смерті та диявола. Саме завдяки лютеранській реформації, відбулося пролиття світла біблійної істини на темряву середньовіччя, про виправдання грішника лише по благодаті через віру в Сина Божого Ісуса Христа, без будь-яких діл Закону або співпраці з боку людини. «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана!»( Гал.2:16). Чисте вчення Ісуса Христа про виправдання є основою на якій базуються всі інші доктрини із Біблії, це вчення є центральним в конфесійній Лютеранській Церкві. Виправдання Божою благодаттю через викуплення, що приходить через Ісуса Христа, отримане вірою – це стаття на якій церква стоїть або падає. Належне розуміння доктрини про виправдання приводить до вірного розуміння всіх інших біблійних доктрин, адже, лише завдяки доктрині про виправдання грішна людина може мати впевненість в тому, що вона дійсно є спасенною. Виправдання це : “… головна тема християнської доктрини, яка при правильному розумінні випромінює та збільшує честь Христову(яка особливо служить чіткому, правильному розумінню цілого Святого Письма, і лише вона показує шлях до невимовного скарбу і правильного знання Христа, і лише вона відкриває двері до цілої Біблії) і приносить необхідну та найповнішу втіху побожним сумлінням…» (Апологія Аугсбурзького віросповідання IV,2).
Лютеранська Реформація прояснила ситуацію, яка склалася навколо не біблійного вчення Римської Католицької Церкви стосовно влади папства та духовної ієрархії, як класу, яка ставила себе вище в церкві від інших мирян. Лютер сміливо без будь-яких вагань проголосив посаду папи, який поставив себе над Письмом, посадою антихриста відповідно до слів апостола Павла в другому посланні до Солунян: «… виявиться беззаконник, призначений на погибель, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так, що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.» ( 2Сол.2:4). Оскільки, Папа підніс свою посаду над усіма ці слова із Біблії показують, що посада Папи є посадою антихриста, який поставив себе над Христом, навчаючи, що без його влади християни не можуть спастися. Таке вчення Папи не має нічого спільного із вченням Ісуса Христа, оскільки папство є нічим, бо не запроваджене, ані заповідане Богом . «Тож Церква ніколи не може краще керуватися та зберігатися ніж тоді, коли ми всі живемо під одним Головою, Христом, а всі єпископи, рівні у служінні (хоча і не рівні у дарах) дбайливо об’єднанні в єдності доктрини, віри, Таїнств, молитви та діл любові і т.д., як пише св. Єроним, що священики в Александрії разом і спільно правили церквами, як і робили також Апостоли, а потому всі єпископи по всьому християнському світові…» («Шмалькальдські статті» Мартін Лютер). Саме ці правдиві та чудові слова Мартіна Лютера, які є здобутком реформації, являються прикладом для конфесійних лютеранських пастирів сьогодення. Оскільки, ці слова віддзеркалюють чисте вчення Святого Письма, вони є правдивим віросповіданням Лютеранської Церкви. Тож, лютеранські проповідники в своєму служінні і в своїх діях повинні керуватися цими словами. Вибираючи одного з поміж себе слід постійно пам’ятати, що такий, незалежно від назви (єпископ, пресвітер…) обирається виключно для духовного нагляду, проводу і опіки інших братів пастирів; він повинен чітко усвідомлювати, що є обраним слугою для інших, а не одноосібним розподільчим церковних пожертв чи вчителем своїх власних наук. Саме в цьому є унікальність єпископської посади в конфесійній лютеранській церкві в порівнянні з папством Риму. Навчаючи, про циклічність подій під час історичного розвитку Христової Церкви, віруючим лютеранської церкви, а особливо її пастирям, слід постійно пам’ятати слова апостола Павла в другому посланні до Солунян про намір антихриста посісти в храмі Божому. Сьогодні антихрист той же самий і він не полишає своїх намірів посісти в храмі Божому, він може змінювати назви, методи, але ціль у нього одна – спотворити чисте Біблійне вчення, гнобити дітей Божих, привертаючи їхню увагу на себе, замість спасаючої Євангелії Ісуса Христа. Тож, вірним Христової Церкви, а особливо служителям, слід обережно діяти, щоб не створити на тілі Христовому – Церкві – щось на зразок посади Папи та його установ. Тому, слід постійно перебувати в молитвах до Господа і вченні Ісуса Христа, яке записано у Святому Писанні, та пам’ятати плачевні наслідки церковної темряви Середньовіччя. За прикладом учнів із Євангелія від Івана згадувати слова Господа Бога: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене!»(Єв. Івана 2:17). Саме ці слова показують на головного Реформатора Церкви – Господа нашого Ісуса Христа, Який очищує Свою Наречену Своїм Словом , Який віддав за Церкву добровільно в жертву на хресті Своє життя, Який ревно ставиться до того, що проповідується і навчається в Його Храмі, Який постійно слідкує над тим, як виконують свої обов’язки покликані пастирі. Наш Господь постійно готовий перевернути міняльникам столи, зробити бича з мотузків та розігнати неправдивих, користолюбних служителів. Він це робив в часи Старого Заповіту через пророків, власноруч під час Свого земного служіння; після Свого воскресіння та вознесіння Господь діяв через апостолів та побожних Отців Церкви в тому числі і через Мартіна Лютера в Середньовіччі. Наш Господь продовжує діяти й сьогодні через служителів, які проповідують Слово Боже правдиво без будь-яких домішок вчень людських.
Відповідно до вчення конфесійної Лютеранської Церкви реформація – це безперервний процес. Безперервним процесом реформація являється не лише в сенсі оновлення, яке витікає з Божого Слова і повинне повторюватися знову і знову, але також і в тому сенсі, що це дійсно відбувається постійно і безперервно. Кожне проголошення Слова Божого в чистоті і непорочності робить свій внесок у таке оновлення. Реформація відбувається не лише щотижня під час богослужіння , але фактично, навіть, щодня. Тому, що церква проживає в прямому значенні Словом Божим. Вона не могла б існувати, якщо б постійно не очищувалась Таїнствами Ісуса Христа – Хрищення і Господньої Вечері та Його Святим Словом, записаним у Біблії.

Список використаних джерел та літератури
1. Біблія. Українське біблійне товариство. Київ,1995.
2. Мартин Лютер. Избранные произведения. Санкт-Петербург, 1997.
3. Шмалькальдські статті. Написані доктором Мартіном Лютером у році 1537. Книга Злагоди. Lutheran Heritage Foundation,2005.
4. Про владу і примат Папи. Трактат, укладений богословами, зібраними у Шмалькальді у році 1537. Книга Злагоди. Lutheran Heritage Foundation,2005.
5. Филип Меланхтон. Апологія Аугсбурзького віросповідання. Книга Злагоди. Lutheran Heritage Foundation,2005.
6. Три Вселенські Символи віри. Книга Злагоди. Lutheran Heritage Foundation,2005.
7. Герман Зассе. Хто такі лютерани? WORLD WIDE PRINTING DUNCANVILLE USA, 1999.
8. Роберт Д. Произ. Оправдание и Рим. Фонд „ Лютеранское наследие” WORLD WIDE PRINTING DUNCANVILLE USA, 1999.
9. Д.С.Мережковский. Реформаторы. Брюссель, 1990.
10. Б. Порозовская. Мартин Лютер. Его жизнь и реформаторская деятельность. Издание «Фонда Лютеранского наследия». Санкт-Петербург, 1997.
11. Конспект лекцій студента УЛБССС Тицького Юрія з курсу «Історія і характер лютеранства». Викладач Д.Д. Вебер. Тернопіль, 2002.