ЛЮТЕРАНСТВО

Паст. Олеже, скопіюю свої зауваження з Вашого блогу:

Хм... Основне вразливе для критики місце доповіді - фактичний знак рівності між поняттями "канон" і "богонатхненність" Писання. Це поширене уявлення, яке призводить до неточних (?) висновків і визначень, що таке "Слово" взагалі. Тобто спочатку висувається тверждення, яке не суперечить Конституції КЕЛК, а далі відбувається його заповнення необхідними аргументами. :( дискусії немає - всі a priori згодні. :)

///Наприкінці першого століття на своїх Соборах в Ямні (90 р. і 118 р. після Різдва Христового) Юдейські богослови погодили те, які Єврейські книги потрібно вважати авторитетними. Хоча насправді вони лише підтвердили вже давно визнану істину.///

Досить дивно надавати ямнійському зібранню такого перебільшеного для Християнської Церкви значення. Тим паче, що навіть для юдаїзму це була географічно та хронологічно локальна подія. Окремі юдейські групи навіть після Ямнії продовжували користуватися своїми СЗ-канонами. Детально - в моєму блозі ("Sola Scriptura... Яка саме?").

///...Проте саме після цього часу, питання про те, які книги повинні включатися до Старого Заповіту, взагалі не піднімалися.///

...в КЕЛК.:) Якщо ці питання не піднімаються аж досі, то чим пояснити наявність у різних виданнях СЗ від 39 до 50 книг? ;)

///Мартін Хемніц у своєму «Довіднику» говорить...///

Отже, якщо ототожнювати поняття "канону НЗ" і "його богонатхненності", то Хемніц, на жаль, не підпадає під визначення однодумця. Він-бо вважав, що кількість канонічних книг НЗ менша за 27, - а отже, ставив під сумнів рішення Карфагенського Собору. В цілому, отці-реформатори були меншими "фундаменталістами", ніж їхні послідовники. Я зараз не роблю оцінку, добре це чи погано, - просто зазначаю як факт.:)

Також не зовсім зрозумілими в цій проблемі є претензії доповідача до Карла Барта. Адже саме йому ми зобов'язані чітким і зрозумілим визначенням поняття "Слово Боже", яке, звісно, є ширшим за поняття "Святе Письмо" і, за Бартом, поділяється на Слово "об'явлене" (Син Божий, Ів. 1), "проповідуване" (усна проповідь Євангелії) та "записане" (Біблія). З цим поділом цілком погоджувався Г. Зассе. Ба більше, останній навіть критикував герменевтичний принцип Лютера (Христоцентричність) за нібито суб'єктивізм. У згаданій же доповіді Лютер постає мірилом адеватного ставлення до Писання, а його погляди подаються лише з одного боку. Однак Лютер не ототожнював богонатхненність і канон, що й дозволяло йому досить вільно поводитися з останнім... Зрештою, і позиція Хемніца знайшла відображення в тому, що навіть ФЗ не містить переліку книг Писання, які укладачі Конкордії вважали б за "канонічні".